Ліана Моріарті. Що забула Аліса

"Рання любов хвилює і паморочить голову. Вона легка, ігриста. Так любити може всякий. А ось любов після трьох дітей, після роз'їзду і мало не після розлучення, після того як обидва добряче помучили один одного і все-таки пробачили, набридли один одному і все-таки зуміли здивувати, після найгіршого і найкращого - ось це і є справжня любов. Це і є те, що гідне називатися цим словом."

ПРО ЩО КНИГА?

Сюжет з одного боку незвичайний, з іншого - чимось нагадує інші книги. Втім, знайти щось "неподібне" зараз складно.

Ось так собі живеш не бідним життям, виховуєш трьох дітей, з чоловіком якраз іде процес розлучення, і раптом під час занять степаеробікою падаєш, а в результаті - з твоєї голови вилітає пам'ять про останні десять років життя. Як поводитись, коли ти навіть не знаєш своїх дітей, а лише пам'ятаєш про вагітність першою донькою? Як пережити холодність чоловіка, коли ти досі його любиш, як 10 років тому? Як зрозуміти, хто всі ці люди навколо і чого вони від тебе хочуть?

"Кожна мить життя - це дорогоцінний дар, і розкидатися навіть секундами - це просто свинство."

ЧОМУ КНИГУ ВАРТО ЧИТАТИ?

Поки не забула - скажу, що сам стиль книги дуже цікавий. Спочатку іде розповідь про Алісу від імені автора, далі - витяги із щоденника Елізабет, сестри головної героїні, що страждала від факту власного безпліддя і перетворилась у істеричку від постійних невдалих спроб завагітніти. Та не менш цікавими є уривки із блогу прабабусі Френні.

КОМУ РАДЖУ ЧИТАТИ?

Романчик, як не як, жіночий. Втім, підходить найбільше для осіб, що на грані розлучення. Допомагає багато що переосмислити.