Ірен Роздобудько. Зів'ялі квіти викидають.

Небезпечна ця річ - кохання. Одна справа - ділити його на двох, інша - між трьома. Обіймати ці плечі, знаючи, що нещодавно їх цілувала інша. І ти зневажаєш її, ту іншу, ненавидиш щосили, бо цей чоловік повинен бути твоїм, він поклявся любити тільки тебе!.

Так і виникає ворожнеча на все життя, таке довге і нікчемне.

Одна історія двох жінок-акторок, яким в минулому довелося ділити одного чоловіка-сценариста, стала повчальною особисто для мене і не залишить байдужим нікого, я впевнена в цьому стовідсотково. Так склалося, що обидві героїні через декілька десятків років потрапили до одного притулку для самотніх акторів. Втім, головною героїнею роману є Стефка - молода дівчина, що працювала у тому ж притулку покоївкою і доглядала за колишніми кумирами радянського кіно. Саме вона стає закріплюючою ланкою ланцюгу болю та ненависті в цій сентиментальній історії, що містить в собі глибокий духовний підтекст та двозначність.

"Зів’ялі квіти, які зберігаються в душі у вигляді жалю за минулим або нездійсненним, треба викидати."

#книги