Люко Дашвар. Мати все.

- .... Ти дівчину хоч... любиш? Платон задумливо кивнув: - Я її відчуваю. - Та ні, чекай! То дурня. Любов... - Любов - ідея, - перебив Платон. - Любов існує незалежно від людей. Люди... Вони воюють, воюють, аби тільки захопити цей трофей - любов. А на війні справедливості нема, доброї волі нема - тільки кров. Поки хоробрий своїм життям торує шлях, підлота головний трофей уже за пазуху кладе. А хоробрий усіх переміг, до скарбниці дорвався, дивиться - трофеї всі такі дрібні та негідні. А щось же треба взяти. Не дарма ж воював. Не з порожніми ж руками з битви повертатися. Любов - трофей битви. Годі шукати гармонію. Краще відчувати того, хто тобі потрібен. Уся книга - це суцільні протиріччя та загадки. Із самого початку тримає в інтризі, та ще й так, що боїшся хоч одне слово пропустити - бо ж потім не зрозумієш, про що ішла мова.

Автор переносить нас у чарівну і навіть трішки непривітливу столицю. Впізнаєш назви вулиць, уявляєш...

Головна героїня, - Ліда Вербицька, зі знатного інтелігентного роду лікарів Вербицьких. Так і виросла стриманою, вихованою і слухняною. Проте, у неї є дві таємниці. Останню ж дізнаємося укінці, з першою стикаємося із самого початку. І тут підуть одні контрасти і незрозумілі думки: чи то брат її Платон справді розумово відсталий, чи просто геній? у неї настільки жорстока мати чи настільки любляча, що готова піти на все? Ліда справді така стримана і спокійна чи це тільки на перший погляд? І тебе шарпає то в одну думку, то в іншу.

ЧОМУ КНИГУ ВАРТО ЧИТАТИ?

Тому що затягує, сильно-сильно, аж незчуєшся, як до ранку читаєш.

Раджу не закидати її, так як я, - на цілий рік. Потрапила до рук - читайте, як би гірко і неприємно, моторошно і незвично з самого початку не було б.

«І взагалі, всі нормальні люди — звичайні, а ті, що вважають себе надзвичайними, просто пихаті хворі потвори.»

ПРИМІТКА: